На що перевірятися вагітним і як запобігти вроджені інфекції

Про ризики та методи боротьби з вродженими інфекціями МедНовостям розповів Василь Шахгильдян, кандидат медичних наук, лікар-інфекціоніст клініки «H-Clinic», лікар-інфекціоніст Перинатального медичного центру, клінічного госпіталю «Лапино» групи компаній «Мать и дитя», старший науковий співробітник Федерального науково-методичного центру по профілактиці і боротьбі зі Снідом ФБУН «Центральний НДІ епідеміології» Росспоживнагляду.

— Загроза вроджених інфекцій дійсно вимагає, щоб всі вагітні жінки перевірялися?

— У різних країнах обсяг обстеження на маркери (лабораторні ознаки) інфекцій, які можуть заразити і завдати шкоди плоду і новонародженому дитині, різний. Практично скрізь вагітну жінку обстежують на наявність антитіл до вірусу краснухи, збудника сифілісу, антигену вірусу гепатиту В, часто на наявність антитіл до вірусу гепатиту С та ВІЛ. У нашій країні жінка проходить обстеження на наявність антитіл до ВІЛ двічі: при постановці на диспансерний облік по вагітності і на терміні 30 тижнів. Питання про необхідність планового обстеження вагітних на наявність лабораторних ознак інших вроджених інфекцій (цитомегаловірусної інфекції, токсоплазмозу, герпетичних інфекцій) обговорюється.

У ряді європейських країн і США жінки не проходять обстеження на наявність антитіл до цих збудників. Вважаю, що це неправильно, і в наказах Моз РФ також йдеться про необхідність досліджень на наявність у вагітних жінок антитіл до збудників вроджених захворювань. Доцільні серологічні дослідження на так звані TORCH-інфекції: токсоплазмоз, цитомегаловирусную інфекцію (ЦМВ-інфекцію), генітальний герпес і, природно, краснуху. При необхідності можливі дослідження на наявність антитіл до вірусу варіцелла-зостер, листериям, парвовирусу B19 та іншим інфекційним агентам.

— Тобто у нас з цим немає проблем, на відміну від Європи?

— Можливо, у нас навіть більше проблем, ніж у Європі. Є питання до якості виконуваних серологічних досліджень, існує проблема хибнопозитивних результатів. Позитивні та негативні результати аналізів повинні бути правильно інтерпретовані. При ряді захворювань не можна обмежуватися лише дослідженням на антитіла, доцільні додаткові молекулярні методи діагностики, які не згадані в наказах Моз і рідко використовуються в практичній охороні здоров’я. Крім того, я підозрюю, що у багатьох жіночих консультаціях, комерційних медичних центрах ставлення до обстеження вагітних на маркери вроджених інфекцій занадто формальне: наказано – зробимо, але вдумливого ставлення, розуміння актуальності і невирішеності проблеми вродженої інфекційної патології немає.

При постановці на диспансерний облік у першому триместрі вагітності жінка проходить обстеження на наявність антитіл до різних вірусів, токсоплазми. Багато лікарів вважають, що якщо антитіл до цих збудників немає – все добре. А такий випадок вимагає особливої уваги, адже він означає наявність ризику первинного зараження жінки під час вагітності, що різко підвищує ймовірність зараження дитини: до 40-75% при гострій ЦМВ-інфекції, до 70% при первинному генітальному герпесі в кінці вагітності від 17 до 80% в залежності від терміну вагітності при гострому токсоплазмозі. Тому в разі відсутності антитіл класу IgG до того чи іншого патогену необхідно дати абсолютно чіткі рекомендації з профілактики зараження.

Наприклад, ми повинні нагадати жінці, яка не має антитіл до цитомегаловірусу (ЦМВ), обов’язково використовувати бар’єрні контрацептиви при статевих контактах. Якщо у неї є старша дитина, не можна облизувати його соску або ложку; не можна з дитиною їсти з однієї тарілки, доїдати за них, користуватися рушником і т. д.

При відсутності антитіл до токсоплазмам важливо проінформувати жінку про необхідність вживати в їжу тільки добре термічно оброблене м’ясо, заморожувати м’ясо до температури -20С, не вживати сирі яйця або молоко, ретельно мити овочі і фрукти перед вживанням, сумлінно мити руки та посуд після контакту з сирим м’ясом або овочами, не пити сиру воду, а також годувати домашніх кішок тільки термічно обробленої консервованої їжею або сухим кормом, видаляти сміття та фекалії кішки в рукавичках кожні 24 години, котячий лоток після його очищення обробляти окропом протягом 5 хв., одягати рукавички і мити руки при роботі з матеріалом можливо забруднених фекаліями кішки (наприклад, при садівництві). Елементарні речі, але їх потрібно детально і чітко проговорити. А не міркувати в загальних рисах про «дотримання санітарно-гігієнічного режиму» в побуті.

Якщо ж антитіла до вірусів є і, відповідно, ризик первинного зараження відсутня, – з точки зору багатьох лікарів тим більше все в порядку, і подальше обстеження ні за яких обставин проводити не потрібно. Але якщо для ряду інфекцій (краснухи, вітряної віспи, токсоплазмозі) досить дослідження крові на наявність антитіл класів ІдМ і IgG і при необхідності їх авідності, то у відношенні інших (ЦМВ-інфекція або генітальний герпес), побачивши в аналізі крові IgG при відсутності ІдМ заспокоюватися не варто. Необхідно пам’ятати про такі поняття як повторне зараження збудником (реінфекція) або рецидив інфекції (реактивація).

У цих випадку антитіла нам не допоможуть визначити наявність активного інфекційного процесу, який також як і первинне зараження, може призвести до внутрішньоутробного зараження дитини (нехай і в істотно меншому відсотку випадків). Матері приблизно 20% дітей з вродженої ЦМВ-інфекцією мали высокоавидные антитіла, які свідчать про відсутність у них недавнього зараження. Тобто, ці діти опинилися антенатально зараженими ЦМВ не у зв’язку з гострою ЦМВ-інфекції у матері, а з причини повторного зараження вірусом або його реактивації (активного розмноження під час вагітності).

Отже, ми вважаємо за доцільне проводити аналізи крові і сечі жінки на наявність ДНК ЦМВ в плановому порядку, чи обов’язково при наявності загальних симптомів інфекційного неблагополуччя, при виявленні патології плода за даними УЗД. При обтяженому анамнезі генітального герпесу важливо дослідження зіскрібка з цервікального каналу на наявність ДНК вірусу простого герпесу 1 і 2 типів (ВПГ-1,2) в III триместрі вагітності для виключення безсимптомного виділення вірусу з урогенітального тракту. При гострому токсоплазмозі для вибору тактики лікування необхідно досліджувати амніотичну рідину на наявність ДНК токсоплазми. При виявленні в крові ІдМ до вірусу краснухи на тлі IgG, важливо не тільки визначити авідність антитіл, але і провести аналіз крові і мазки із ротоглотки на РНК вірусу.

Третя проблема – в тому, що часто питання лікарів, що стосуються інфекцій, дуже формальні. Треба не просто між справою поцікавитися у жінки, наприклад, не було у неї коли-небудь генітального герпесу, а більш докладно розпитати, чи немає якихось висипань, свербежу, болю, циститу неясного походження. Істинно безсимптомний перебіг генітального герпесу має місце приблизно у 20% випадків, але набагато частіше – абортивні, некласичні форми хвороби, які нерідко лікарем пропускаються.

Близько 60% жінок, які стверджували про відсутність проблем з генітальним герпесом, прослухавши лекцію фахівця з даної проблеми, «згадали» про наявність у них періодичних проявів у вигляді тріщин, сверблячих плям, локальних бульбашкових висипань. Не тільки абортивні форми генітального герпесу, але й істинно безсимптомний перебіг захворювання у вагітних може бути причиною зараження дитини під час пологів та розвитку дуже важкого захворювання – неонатального герпесу.

При безсимптомному виділення вірусу простого герпесу ризик интранатального зараження дитини незрівнянно менше, ніж при гострому генітальному герпесі протягом останнього місяця перед пологами або рецидиву захворювання за кілька днів до пологів. Але 70% новонароджених з неонатальним герпесом, були заражені саме при цій ситуації, коли у матері не було клінічних проявів герпетичної інфекції в останні тижні перед пологами і, відповідно, ніякого лікування вони не отримували. У цих випадках причиною зараження дитини послужило безсимптомне виділення вірусу з генітального тракту.

Тому дуже важливо більш докладно поговорити з жінкою, і при з’ясуванні факторів ризику активної безсимптомної герпетичної інфекції (наявність первинного генітального герпесу або рецидивів захворювання І ІІтриместрах вагітності або до вагітності, генітального герпесу у статевого партнера, наявність скарг зі сторони урогенітальної сфери, наявність в крові антитіл класу ІдМ до ВПГ-1,2 на тлі IgG), слід обов’язково провести дослідження зіскрібка з цервікального каналу на наявність ДНК ВПГ-1,2 на терміні вагітності 32-34 тижні і при виявленні вірусу призначити противогерпетическое лікування.

— Виходить, вагітній жінці краще окремо проконсультуватися з лікарем-інфекціоністом, щоб точно знати, що необхідно робити?

— Так. Ви абсолютно праві. Лікар-інфекціоніст повинен стати членом команди фахівців, провідних вагітну жінку. У мене викликає подив і тривогу, чому навіть у великих перинатальних центрах часто не передбачена посада лікаря-інфекціоніста. Мій досвід роботи лікарем-консультантом в Перинатальному медичному центрі і Клінічному госпіталі «Лапино» групи компаній «Мать и дитя» показує, що в багатьох ситуаціях консультація лікаря-інфекціоніста, його професійна допомога протягом вагітності, допомога у складних клінічних випадках, що стосуються новонародженої дитини необхідні.

План обстеження на маркери вроджених інфекцій, алгоритм ведення вагітності при тих чи інших результатах, постановка та зняття діагнозу інфекційного захворювання, оцінка ефективності лікування, розшифровка результатів досліджень на інфекційні маркери у новонародженого – все це повинно лягати на плечі інфекціоніста, який знає особливості клінічних проявів інфекцій, може правильно розшифрувати з клінічної точки зору результати лабораторних досліджень. Адже ще одна характерна для нашої медицини проблема полягає в неосяжно широкому призначення лікарями різних лабораторних досліджень при відсутності розуміння клінічного значення отриманих результатів. Добре, коли «все в нормі» або «нічого не виявилося», бо при іншому результаті у лікаря може наступити легкий ступор.

Розшифровка результатів досліджень на лабораторні маркери тих чи інших інфекцій утруднена унаслідок відсутності у лікаря чіткого уявлення про клінічному значенні позитивного і негативного результату, про клінічної чутливості і специфічності клінічної лабораторного маркеру при підозрі на захворювання, гостру або активну інфекцію.

Завжди є відповідь лікаря, який направив на дослідження пацієнта і отримав позитивну відповідь, виявивши лабораторний ознака, яка ймовірність, що наявна клініка пов’язана саме з цим збудником: на 10%, 40%, 90%? Якщо ви виявили якийсь лабораторний маркер інфекції у вагітної, яка ймовірність зараження дитини: на 10%, 20%, 80%? Адже від цього залежить тактика ведення та лікування вагітної. І навпаки, якщо лабораторний ознака не виявлено, яка ймовірність, що наявні клінічні прояви не пов’язані з цим збудником і ризику зараження плоду немає?

З цього виникає наступна проблема: у зв’язку з невпевненістю лікаря в діагнозі або в інтерпретації результатів досліджень, багато лікарів рекомендують якісь препарати широкого спектру дії», як-би реагуючи на скарги хворого, але так, щоб гірше не було», замість призначення етіотропних препаратів, препаратів прямої противірусної дії або, навпаки, чітко і ясно сказати вагітної про відсутність у неї даних за наявність гострого або активного інфекційного процесу і, відповідно, про відсутність ризику зараження плода або новонародженої дитини. У підсумку, в Росії процвітає абсолютно безпідставне, не має ніяких виправдань з точки зору доказової медицини призначення так званих індукторів інтерферону, імуномодуляторів: виферон, поліоксидонію, изопринозина і інших так званих «препаратів».

— Ці препарати не допомагають?

— На мою думку, немає жодного інфекційного захворювання, при якому вони були б ефективні. У нас дуже широко використовуються препарати, які ніхто і ніколи не призначить в країнах Європи і в США, за яким не проведено жодних доказових досліджень — багатоцентрових, рандомізованих, подвійних сліпих, плацебо-контрольованих.

Отже, ефективність подібних речовин не доведена. Детально не ясні механізм їх дії, критерії призначення і відміни, показники ефективності. Більш того, на думку ряду дослідників, можливі побічні ефекти, пов’язані з цими «препаратами», алергічні, аутоімунні явища, несприятливий вплив на показники імунного статусу. Коли лікар використовує сучасні лабораторні методи діагностики і саме ті, які дають йому можливість точно сказати про етіологію (причини) захворювання, переконатися у високій активності інфекції, в високому ризику внутрішньоутробного зараження дитини, він ніколи не стане застосовувати імуномодулятори або індуктори інтерферону. У нього з’явиться внутрішня переконаність у необхідності призначення етіотропних препаратів, що діють на сам збудник, препаратів, ефективність яких є доведеною.

Наприклад, противогерпетические препарати (ацикловір, валацикловір, фамацкловир) при генітальному герпесі, ровамицин і бісептол при токсоплазмозі, ганцикловір і валганцикловир при клінічно вираженій ЦМВ-інфекції. Багато підстав для застосування Неоцитотекта (імуноглобуліну з високим вмістом антитіл до ЦМВ) при гострій або активної ЦМВ-інфекції у вагітної або у новонародженої дитини. При найменшій підозрі на неонатальний герпес, герпетичний енцефаліт починається внутрішньовенна терапія ацикловіром. Але повторюю, бар’єром для проведення етіотропного лікування (нерідко дорогого, з рядом побічних ефектів, але рятує життя пацієнта) служить не розшифровка причини наявного органного поразки.

Наприклад, етіологію вроджених пневмоній встановлюють тільки у 10% випадків, часто залишається незрозумілою причина важкої неврологічної патології у новонародженої дитини або дітей молодшого віку. Нерідко, навіть коли дитина має важкі клінічні прояви або коли плід або немовля, як це не боляче, загинув, етіологічна причина (інфекційний агент, який викликав важку патологію), залишається не визначеною.

У цих випадках ми не можемо, хоча б, ретроспективно проаналізувати адекватність наших лікарських дій по підготовці і веденню вагітності з точки зору можливої інфекційної патології, своєчасному виявленню активної інфекції у майбутньої матері або народженого немовляти, щодо правильності призначення тих або інших лабораторних досліджень, точності і достатності лікування. А без цього неможливо удосконалювати свої знання, зрозуміти роль інфекції в патології вагітності, внутрішньоутробної патології і приймати адекватні дії щодо максимально можливого зниження ризику зараження плода або наслідків, якщо зараження вже сталося.

— Що все ж можна зробити? Ось у цій ситуації, коли інфекціоніст в перинатальному центрі є?

— У Медичних Центрах групи компанії «Мати і дитя», де я маю честь консультувати, разом з фахівцями акушерами-гінекологами, неонатологами, педіатрами ми розробили алгоритми ведення вагітних жінок і новонароджених дітей для виключення або своєчасної постановки діагнозу тієї або іншої інфекції. Моя роль перш за все в тому, щоб разом з іншими фахівцями зробити все можливе для запобігання зараження дитини різними інфекціями: починаючи від вірусу гепатиту В, якщо вагітна страждає гепатитом B, і кінчаючи інфекціями, пов’язаними з TORCH-комплексом.

По-друге, важливо вчасно діагностувати антенатальное зараження, тобто зараження дитини до моменту пологів, або интранатальное зараження під час пологів. Це стосується насамперед тих випадків, коли жінка звертається за спостереженням вже на пізніх термінах вагітності. У разі наявності у дитини будь-яких клінічних проявів, ми повинні в найкоротші терміни з’ясувати причину, і, якщо це інфекція – відразу призначити відповідне лікування.

Якщо жінка спостерігається, починаючи з ранніх термінів вагітності, в тих клініках, де я працюю, ми робимо все, що можливо в сучасному світі в плані профілактики внутрішньоутробних інфекцій. Але бувають ситуації, коли жінка звертається пізно, вже незадовго до пологів. Компенсувати те, що відбулося на ранніх термінах вагітності, ми вже не можемо, так що так, ми бачимо дітей з різними вродженими інфекціями. І звичайно, у ряді ситуацій нам не вдається навіть при активному лікуванні запобігти їх віддалені наслідки. Відомо, що, наприклад, цитомегаловірус – це основна причина вродженої глухоти, одна з основних причин важких нейрокогнитивных розладів.

Але в той же час, ризик вродженої інфекції не так великий, і тому я проти, щоб неточність дії лікарів призводило до стресу у вагітних жінок та до невиправданих кроків. Буває, що, знайшовши антитіла класу ІдМк того чи іншого збудника, жінці одразу рекомендують переривання вагітності або бачачи високі титри антитіл класу IgG – роблять неправомірні висновки про активність інфекції і високий ризик зараження плоду, вводячи жінку в колосальний стрес, посилюється її зануренням в інтернет. Досить лише згадати про можливу інфекції у вагітної, і ніч «в інтернеті» замість її спокійного сну забезпечена. Ранок ви отримуєте «професора» з даної інфекційної патології.

Насправді, переривання вагітності рекомендовано лише при краснусі, обговорюється при вітряній віспі в першому триместрі і тільки при абсолютному доведенні наявності гострого інфекційного процесу. Зазначу, що остаточне рішення про переривання або продовження вагітності приймає сама жінка. Необхідно пам’ятати, що навіть при гострій інфекції ризик зараження дитини великий, але не стовідсотковий. Далеко не завжди зараження дитини призводить до виражених клінічних наслідків.

При ЦМВ-інфекції, генітальному герпесі, гепатиті В і З можливо грудне вигодовування. Тому роль лікаря полягає не лише у своєчасній постановці діагнозу гострої або активної інфекції та впевнений призначення лікування, але вона також важлива і заспокоєння майбутньої матері, її грамотному консультування, надання всієї необхідної інформації по даній проблемі. Нерідко, провівши обстеження і бачачи відсутність ознак високоактивної інфекції, лікар-інфекціоніст повинен ясно сказати про відсутність або мінімальному ризику зараження плоду, в якійсь мірі, взявши на себе відповідальність за спокій жінки, за радісне виношування майбутньої дитини. Розумієте, дуже важливо: не тільки вчасно поставити діагноз, але і вміти зняти діагноз.

— Випадки все-таки рідкісні?

— Ми намагаємося зробити все можливе, щоб не було випадків вроджених інфекцій. Як я вже сказав вище, ми зустрічаємося з дітьми, що страждають вродженої ЦМВ-інфекцію, вітряну віспу та іншими патологіями, перш за все, коли жінки спостерігаються в клініці тільки з пізніх термінів вагітності або надходять вже на пологи. Але подивіться на чергу молодих мам з дітьми 2-3 років до невролога в дитячих поліклініках або спеціалізованих медичних центрах.

Запитайте мам, бабусь цих дітей, у педіатрів, їх спостерігають: визначена причина наявною, часто дуже серйозної неврологічної дитячої патології? Ви часто почуєте відповідь «ні». Тільки в анамнезі у дитини звучить і звучить дивний медичний термін «ВУІ» (внутрішньоутробне інфікування), що підкреслює інфекційну причину має патології і одночасно свідчить про нашу професійної недоробці по встановленню точної інфекційної причини захворювання.

— А ви вважаєте, подібні неврологічні стану інфекційної етіології?

— Якщо, наприклад, у дитини немає синдрому Дауна або інших хромосомних порушень, то наступна причина тяжких когнітивних розладів – цитомегаловірус. У нього ж друге місце за тератогенності після вірусу краснухи. ЦМВ викликає відхилення і аномалії розвитку плода. З ним пов’язують розвиток ДЦП, аутизму. У хворих ВІЛ-інфекцією при глибокій імуносупресії ЦМВ – причина розвитку деменції.

Зараження дитини вірусом герпесу людини 6 типу може призводити до судомний синдром, викликаючи формування епілепсії. Мені здається, що багато порушень психічного, інтелектуального розвитку дітей мають інфекційну природу. Але для точного визначення ролі інфекції в патології плода та новонародженої дитини необхідно встановлювати етіологічний, а не синдромний діагноз, розшифрувати з точки зору основної причини наявну клінічну патологію.

Не менш важливо не пропустити факт антенатального інфікування, навіть якщо народжена дитина здається благополучним. Тому що, наприклад, якщо дитина заразилася ЦМВ внутрішньоутробно, то навіть при безсимптомному перебігу вродженої інфекції у 5-15% випадках формуються ускладнення у вигляді значного погіршення слуху, затримки у фізичному, психічному, психомоторному розвитку, нездатність до навчання, затримки в розвитку мови, епілепсії, зниження зору. Як я вже сказав, передбачається роль ЦМВ у розвитку дитячого церебрального паралічу, окремих форм аутизму.

Уявіть, що у дитини, який здавався цілком здоровим, раптом після кількох місяців життя йде відставання в розвитку, діагностується порушення слуху, зниження зору, а потім звучать діагнози дитячого церебрального паралічу, аутизму. У цей період життя дитини встановити роль вірусу в ураженні головного мозку практично неможливо. Ознак активності вірусу вже немає, він «зробив свою справу», викликав ураження судин головного мозку, локальну церебральну ішемію, ми стикаємося з уже віддаленими наслідками вродженої ЦМВ-інфекції. Тому так важливо вчасно і правильно обстежувати вагітну жінку і при наявності ризиків – її новонародженої дитини. Ранній діагноз і своєчасне лікування допоможуть не лише врятувати життя дитини при клінічно вираженій патології, але і вчасно погасити невидиму до певного терміну, але підступну активну реплікацію вірусу.

— З точки зору наслідків, що крім цитомегаловірусу особливо небезпечно для дитини?

– Ми вже згадали неонатальний герпес. Це захворювання, яке розвивається буквально з перших годин життя і є вкрай важким за своїми наслідками. При найменшій підозрі на нього ми повинні негайно, навіть не чекаючи підтвердження діагнозу, починати лікування ацикловіром щоб уникнути важкого некротичного ураження головного мозку. Безумовно, вроджений токсоплазмоз, краснуха, вітряна віспа у майбутньої матері до 20 тижня вагітності.

Вроджений гепатит Може в короткі терміни привести до формування цирозу печінки. Основна причина так званої водянки плода — парвовірус B19. Лістеріоз може стати актуальною проблемою для новонародженої дитини. Як бачите, спектр природженої інфекційної патології не так великий, але могутній. Тому по кожній інфекції, особливо, якщо це стосується вагітних, новонароджених, дітей з первинним імунодефіцитом, хворих гемобластозами, хворих з імуносупресією, пов’язаної з ВІЛ-інфекцією, реципієнтів органів, онкологічних пацієнтів, ми повинні мати чітку дорожню карту, чіткий алгоритм обстеження та лікування, щоб вчасно втрутитися і запобігти наслідки.

— Що відділяє нас від цього?

— Ніщо нас не відокремлює від цього. І лікарі-клініцисти, і організатори охорони здоров’я ще раз повинні проаналізувати використовувані у клінічній практиці діагностичні алгоритми, терапевтичні підходи, рекомендації, стандарти, накази по веденню вагітних жінок, новонароджених, хворих з імуносупресією різної природи з точки зору інфекційної патології. Регламентуючі документи змушені враховувати обмежені фінансові можливості у сфері охорони здоров’я.

Але неможливо будувати ефективну медицину, ставлячи в розділ кута фінансові ресурси на основі застосування найбільш доступних з точки зору ціни методів діагностики і лікування, нерідко уступають за своїм клінічним значенням більш сучасним, але і більш дорогим методиками. Найчастіше перелік медичних діагностичних послуг та препаратів для лікування захворювання, за яким йде оплата по лінії ОМС, не передбачають ряд сучасних діагностичних методик та нових терапевтичних засобів. Існує великий розрив між науковими досягненнями, зарубіжними практиками і практичною охороною здоров’я в нашій країні за межами провідних клінік, перинатальних центрів де на самому сучасному рівні надається медична допомога.

— А грамотних лікарів-інфекціоністів у нас достатньо?

— Я не пропоную ввести посаду лікаря-інфекціоніста в штат кожній жіночій консультації. Потрібно просто більш тісне співробітництво між акушером-гінекологом, неонатологом та інфекціоністом. У той же час зараз, безумовно, зі штатом інфекціоністів є проблеми, їх кількість скорочується. Але щоб збільшити цей штат, ми повинні довести свою необхідність. У регіонах роль інфекціоніста повинна бути набагато ширша, ніж спеціаліста за проносів, кашлю і висипів.

Професійна грамотність фахівця — це ще й шлях вирішення проблеми недовіри до медицини з боку населення. Для подолання його потрібна не тільки професійна чесність, але і професійна грамотність: щоб нічого зайвого не призначалося, а все призначене було істинно необхідним для пацієнта.

— Ви знаєте досить багато лікарів, яким довіряєте, до яких ви б направили? Особливо, якщо це не ваша спеціалізація.

— Це наша російська особливість в області медицини: «туди не ходи, сюди ходи». Навіть не усвідомлюючи це, ми пишаємося, що знаємо ті діагностичні лабораторії, результатами яких можна довіряти, знаємо «хорошого кардіолога», «доброго стоматолога», хірурга. Звичайно, мені відомі дуже багато прекрасних, грамотних, сучасних фахівців, що працюють як у великих клініках, так і в районних лікарнях. Але відомі й інші приклади. Адже потрібно, щоб людина просто прийшов до лікаря потрібної спеціалізації і отримав адекватну допомогу. Якщо ви попросіть мене порадити лікаря або клініку, звичайно я дам пораду.

Але без спільного прагнення фахівців-практиків, наукових працівників, організаторів охорони здоров’я до клінічної роботи на сучасному європейському рівні, до впровадження самих передових технологій і підходів у практичну охорону здоров’я, організації медичної допомоги згідно сучасним міжнародним стандартам, кожен з нас ризикує здати не той аналіз, отримати неточне висновок за його результатами, опинитися на прийомі не у того лікаря. А поки, я бажаю успіху кожному в непростому справі отримання медичної допомоги.

Редакції МедНовости дякує за допомогу у створенні матеріалу фахівців H-clinic.