Коли кохання багато, дуже хочеться нею поділитися! Нам з чоловіком пощастило – ми подарували це почуття своїм прийомним дітям і від цього стали щасливішими.
Мені 50 років, живу в невеликому селі. Уже сім років ми з чоловіком виховуємо прийомних дітей. Є у нас і свої, але вони виросли, а ми з Віктором задумалися: як ми далі будемо жити вдвох у такому великому будинку?
Коли дуже хочеться любити
Засумували… Здавалося, що вже і старість підкрадається. А душевних-то сил ще багато! І фізичних теж. Порадилися й вирішили: всиновляємо. Чоловік каже: «Давно хотів тобі запропонувати, але боявся, що не схвалиш». А я йому відповідаю: «У мене ця думка теж давно в голові, та думала, що ти відмовишся».
Так ми стали прийомними батьками. Діти подарували нам те, чого ми думали, вже не буде: свіжий погляд на життя. Як можна старіти, коли знову потрібно в дитячий сад, в перший клас, на батьківські збори?! Веселий сміх і радість знову оселилися в нашому домі. Немає нічого прекраснішого, ніж зігрівати дитячі сердечка, встигли застигнути від негараздів!
Дітей багато не буває
Спочатку у нас було двоє діток – брат і сестра. Хлопчик через два роки поїхав вчитися, зараз він вже дорослий. Потім взяли ще двох – знову хлопчика і дівчинку. Братик постарше, тепер теж переїхав в місто і вчиться в коледжі.
З нами залишилися дві доньки, дві мої помічниці – Іринка і Христинка. Я кажу: «Було в мене дві руки, а тепер – шість!»
Дочки такі різні! Христина – модниця. За радами за стилем, зачісок, дизайну – це до неї. А Ирусик – непосида. Всі бігом, як вітерець. Не встигаю договорити прохання – вона вже побігла виконувати. На вихідні і свята ми збираємося всі разом, і розповідями немає кінця…
Подаруйте своє серце
Дорогі дорослі, не бійтеся полюбити чужу дитину, впустити в своє серце любов маленької людини! Я впевнена: знайдеться для нього місце не тільки в будинку, але й у душі. І ви відчуєте, наскільки великий і прекрасний світ навколо вас, повний дивовижних квітів і незвичайних хмар, які ви раніше не помічали.