Остаточно з ранку бомбануло
Передісторія.
Синові 8 років. Ходить у другий клас.
Так, він ерудований. Так, він типу чи не самий розумний в класі. Так, він кмітливий. Так, він займається спортом, і все таке.
Але рас%ездол рідкісний.
Періодично, коли літає на мітлі на тему крайньої безвідповідальності сина, тато з видом суворого бобра хмурить брови, але в душі подхихикивает, типу «ну пацан жешь…». Маму це злить, ми лаємося, і все таке.
Так ось.
Зараз, через наявність вільного часу, я займаюся малим від і до.
Тобто всі питання, від годівлі та до перевірки дірявих шкарпеток, на мене.
Бляхамуха, як я відчув, чому бісяться мами…
Приходить зі школи, брудний, як свиня.Особливо пригнічує вигляд світлих джинсів…
На питання робляться круглі очі, мовляв, хез, як вони вимазалися…
Гаразд. У дитини гпд, там вони гуляють, може і вимазати.
Стираємо.
Кладемо в школу змінні спортивні штани і бойові кросівки, щоб взуття не вбивав. Даємо рекомендації: це одягти на групу подовженого дня, зняти джинси, нові кроси теж.
Увечері — знову брудний, як свиня…
Як?
Хез…
Проводимо критичну наставницької бесіду.
Стираємо.
Знову кладемо штани і кроси запасні. Вже тикаємо в них носом.
Приходжу забирати, вони як раз на вулиці.
Йду на спортмайданчик…
Цей товарисч, незважаючи на триденну війну, в тих же світлих джинсах і нової взуття (тобто все змінне як лежало в мішку, так і лежить) БІГАЄ, зараза, у ФУТБОЛ.
АААААААААААААААААААААААААААААА!
Ранок.
Збираємося до школи.
Без 15 вісім.
— Тато… У мене тут гудзик на піджаку відірвалася…
— %%%%%%%%%%%%% ти вчора ввечері не міг про це сказати??????
— Тато. Я вчора, коли вішав піджак, вона була!
ААААААААААААААААААААААААААА.
Сьогодні.
Ранок.
Збираємося.
Без 15 вісім.
Перевіряю комплектацію портфеля.
— Льоня, за образотворчему мыстецьтву тобі синю або червону папку потрібно взяти?
— Тато, нам потрібно листочки з парку принести для аплікації.
— %%%%%%%%%%%%%%%%%% Які нахрен листочки???????????
— Ну з парку… Від дерев…
— ЧОМУ Я ВЧОРА ПРО ЦЕ НЕ ДІЗНАВСЯ????????????
У відповідь круглі очі…
Бляць, в щоденнику ні хріна не записано, звідки я можу знати про цих сраних листочках?????
Гаразд.
Проводжу дуже критичну наставницької бесіду.
Пригадую, що з минулого року ми збирали для гербарію листочки і сушили їх. Шукаю цю книжку. Кладу папку з клеєм та іншої хренью.
Паралельно годую і наглаживаю сина. Спотикаюся про собаку, яка хоче писати і крутиться під ногами…
Пердак вже грунтовно горить.
Їдемо в школу.
Прямою наводкою йду до вчительки і висуваю їй претензію на тему того, що мене не влаштовує зворотній зв’язок школи зі мною.
У щоденнику ні хріна не записано, а пам’ять у нашого сина прокидається рівно без 15 вісім. Тому прошу домашнє завдання записувати йому на чоло, так хоч я його буду бачити, раз вже він не пам’ятає.
У нас прекрасні відносини з Тетяною В’ячеславівноюю. Я намагаюся виконувати всі її прохання щодо забезпечення класу і потреб батьківського комітету. Їжджу, куди потрібно, наводжу все, що скажуть. Коротше норм.
Але вона трошки подохренела від мого наскоку.
— Хвилиночку, так а в чому сьогодні виникло питання?
Розповідаю про ці срані листочки разом з усім світовим мыстецьтвом.
— Льоня… Нам не потрібні на сьогодні листочки і папка для праці. Вони нам потрібні на понеділок. У нас сьогодні МАЛЮВАННЯ.
Бляць%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%%мати.
Завіса.
Пердак горить досі.
Так от, тата.
Якщо мами кажуть, що син нехлюй і треба щось з цим робити.
Навіть якщо вам похер, тому що ви цим займаєтесь.
Навіть якщо ви дупля не отшибаете, в чому там проблема…
Навіть якщо вас це за великим рахунком не бебает ваапсче.
Робіть так, як скаже .
Автор: Володимир Шалатонин.
Матеріал взято з сайту:
iseemir.ru