Не втомлююся собі повторювати – життя прекрасне і дивовижне, особливо на пенсії. Не сумуйте, дорогі друзі і подруги, вирушайте в подорож, пізнавайте світ!
Мені завжди не вистачало часу на читання, зустрічі з друзями, колись було спокійно посидіти, подумати… Вийшовши в 20 років заміж, зрозуміла, що не готова до дорослого життя, але через рік народився син. І мені довелося вчитися всьому відразу – займатися господарством, виховувати дитину, доглядати за чоловіком. Які вже тут книжки…
Перший час після народження сина намагалася гортати хоча б літературні журнали, але незабаром зрозуміла, що навіть невеликий розповідь розтягується на місяці, і кинула це заняття. Син підростав, я вчилася в університеті, паралельно працювала. Ходили з дитиною в кіно, іноді в театр, слухали філармонії Ріхтера, але часу завжди було обмаль.
У вирі життя
Але все в житті йшло своєю чергою: син закінчив школу, потім університет, одружився, у нього народилися діти. І мені знову не вистачало часу на себе. Але все коли-небудь закінчується. Онуки виросли, чоловік помер – я залишилася одна.
Самотність – підступна річ, непомітно підкрадається
Вільного часу виявилося багато, а ось чим заповнити життя – не знала. Здавалося б: читай, гуляй, зустрічайся з друзями – а не було бажання…
Врятувала мене пристрасть до подорожей. Якщо б зараз хтось запитав, що робить мене щасливою, – не замислюючись, відповіла б: коли виходжу з валізою з квартири. Кожну поїздку ретельно обмірковую, довго мрію про неї. І тут, знову-таки, не останню роль зіграла любов до читання.
Слідами літературних героїв
В юності я обожнювала французьку літературу. Мені здавалося, що за романами Бальзака так вивчила Париж, що зможу з закритими очима знайти будь-яку вулицю, де жили його герої. Не дивно, що, вперше потрапивши в місто мрії, я дуже переживала, що можу помилитись у своїх очікуваннях. Звичайно ж, все виявилося зовсім не так, як я собі уявляла…
Після цього побувала в багатьох країнах, пристрасті трохи вщухли, але як і раніше хвилююся, вирушаючи в черговий вояж.
Прогулянка на гондолі подарувала мені незабивамие враження
Ніколи не забуду, який переді мною постала Венеція: залита сонцем площу Сан-Марко, блиск лагуни, канали, вічне свято натовпу, острови Мурано, Бурано, Сан-Мікеле, де мені вдалося розшукати могили Дягілєва, Стравінського, Бродського.
А яке хвилювання охопило мене, коли опинилася у Флоренції! Галерея Уффіці, «Давид» Мікеланджело, усипальниця Медічі, Понте-Веккьо, собори… А дворик в будинку Джульєтти в Вероні, падаюча вежа в Пізі – всього не перелічити.
Той самий балкон, де Джульєтта нудилися в очікуванні Ромео
Я продовжую працювати. Ні дня не відпочивала на пенсії – це не для мене! У свої 70 років багато спілкуюся: з близькими, з друзями. Я завжди дуже дорожила дружбою.
Прав був мій кумир Іван Бунін: «Життя цікаве до тих пір, поки поруч люди, яким можна сказати: «А пам’ятаєш?».