Деякі представники старшого покоління навіть не замислюються над цим питанням і просто підтримують фінансами дітей, оскільки вважають це своїм обов’язком. Але є й такі, хто скинувши з плечь вантаж турбот про своїх вже дорослих нащадків, не хочуть допомагати молодій сім’ї ні за яких обставин. На мій погляд, обидва варіанти – перебір, у всьому повинна бути золота середина.
Ми з чоловіком давно живемо окремо від батьків. Вони дуже пишаються, всім сусідам розповідають, які ми самостійні. А я, слухаючи це, сумно посміхаюся.
Давайте робити весілля!
Взяти хоча б наше весілля! До одруження ми два роки жили в цивільному шлюбі, а коли вирішили узаконити відносини, планували тихо розписатися і на тиждень поїхати у весільну подорож в Індію. Але батьки збунтувалися – як це, у їхніх дітей не буде весілля з рестораном? Але грошей на торжество не дали, не допомагали і з приготуваннями.
Нам, як і багатьом молодим весілля була не потрібна
У підсумку наречений ледве встиг купити туфлі, тому що весь день напередодні свята проциндрив зі своєю мамою по бутікам в пошуках вбрання для неї.
А як же квартира?!
Коли почався іпотечний бум, від батьків тільки й чули: «Коли ви купите квартиру?» Як же так: їх діти, якими вони звикли пишатися, досі без житла? Років вісім ми виплачуємо кредит, умови якого банк час від часу дуже жорстко змінює. Знаю, не одні ми так мучимося… Залишилося виплатити зовсім мало грошей, і якщо б наші батьки хоч трохи напружилися, скажімо, взяли на себе по маленькому кредиту, боргу у нас вже не було б.
Доводи батьків взяти кредит були дуже переконливі
Ось, приміром, мама і тато моєї подруги продали гараж, щоб допомогти дітям розрахуватися за житло. А батько знайомого пожертвував улюбленою машиною, тому що синові не вистачало грошей на весільну подорож. А може, я невдячна – соромно на батьків ображатися?..
«Я за вас спокійна»
Сьогодні говорила з мамою по телефону – вона розпитувала, як у нас справи на роботі. Я зізналася, що багато проблем, а найголовніше – чоловікові другий місяць затримують зарплату, а у нас кредит. Мама, вислухавши все це, резюмувала: «Впораєтеся, я за вас спокійна». Ну як це розуміти? Ми з чоловіком егоїсти? Або, навпаки, бережемо батьків і не присвячуємо в свої труднощі, так вони і не беруть дурного в голову?
Як знайти золоту середину?
Ми давно прийшли до висновку, що розраховувати можна тільки на себе. Але прикро – на мій погляд, у всьому повинна бути золота середина. Вигнати сина чи доньку до 18 років на вулицю – це крайність. Годувати і одягати здорових лобурів, а самим сидіти на хлібі і воді – теж недобре.
Але допомога в розумних межах просто необхідна. Якщо моя подруга, наприклад, подарувала табуретку у порожню кухню – це ж добре, правда? І їй приємно, адже ми – близькі люди. Чи повинні батьки допомагати дорослим дітям? Якщо вони їх люблять, то так. А якщо не люблять, то навіщо заводили? Допомога дітям у наш непростий час – це нагальна необхідність.
У молодих часто немає можливості відразу після інституту влаштуватися на роботу з хорошою зарплатою – спочатку потрібно попрацювати за копійки. Але адже в молодості люди обзаводяться сім’ями, народжують дітей. Без допомоги батьків, на жаль, не всі можуть впоратися.