Експеримент: ким стане Ваша дитина

Експеримент: ким стане Ваша дитина

У слов’ян була така цікава традиція. Коли дитині виконувався рік, йому проводили обряд «Пострижини». Волоссячко, які до року дитині категорично було заборонено стригти, в цей день обрізали особливим способом освяченими ножицями і спалювали якось по-особливому. Решту шевелюру теж зрізали, вже налисо, загортали в білий рушник і спалювали в печі. У цей же день з малюком проводили обряд, який передбачав майбутнє дитини. Ось на ньому я й зупинюся.

У ті часи у слов’ян в суспільстві було чотири стани: трудівники, весі, воїни і відуни. Сьогодні ці стани можна розшифрувати так: трудівники – це прості робочі, трудяги; весі – це бізнесмени, «господарі», люди, які вертять грошима, дають робочі місця трудівникам; воїни – це управлінці, чиновники, у давнину воїни керували державою; відуни – це мудреці, люди мистецтва, науковці, обізнані люди. Сподіваюся, в цілому все зрозуміло. Так ось: дуже важливо було з ранніх років визначити, до якого стану належить народжена дитина (т. к. дитина міг бути за покликанням іншого стану, ніж його батьки). Тому що в залежності від того, якого стану дитина, ті навички і потрібно було батькам розвивати в своєму малюку. А не так, як зараз: батьки лікарі і дитину штовхають у медінститут, хоча у нього до цієї справи не лежить душа, або батьки бізнесмени, і своє чадо вони бачать як продовжувача сімейного справи, а у чада-то зовсім інше покликання… З-за того, що людина не виконує своє справжнє призначення, він може відчувати себе нещасним все своє життя. Словом, дуже мудро надходили з дітьми наші предки. Як же вони в рік дізнавалися, ким стане їх дитина?

Перед малюком ставилися чотири предмета, кожен предмет уособлював один стан. Інструмент, наприклад, молоток (працівники), гроші (весі), зброя, наприклад, ніж (воїни), книга (відуни). Той предмет, який малютка взяв першим, і показував батькам його місію.

Я ще в школі чула про те, що всього кілька століть тому ще побутував такий цікавий обряд у людей. Причому точно пам’ятаю, що його обов’язково проводили для дітей господарей. Не так давно від друзів-рідновірів я докладно дізналася про слов’янської традиції визначення майбутньої дитини і вирішила провести цей обряд для свого сина. Правда, я трохи запізнилася: Серафиму було на той момент два роки і місяць. Я розклала перед хлопчиком чотири заповітні предмета…

Взагалі-то у мене були припущення, що він може вибрати. З народження він любить книги, та й татові інструменти з року з рук не випускає, і гроші йому останнім часом теж сподобалися. Хіба що до зброї я не помічала у нього тяги.

Результат експерименту став для мене цілковитою несподіванкою. Серафим обрав ніж! Те, про що я ніколи б не подумала. Він так впевнено до нього потягнувся. Причому було видно, що він взяв не перше-ліпше в руки. Загалом, у нас росте воїн. Поживемо – перевіримо.

Фото: Катерина Микитенко