Як виростити дитину без дитячого саду? Поради мам

Як виростити дитину без дитячого саду? Поради мам

Минулий раз я писала про те, чи насправді потрібен дитячий садок дитині, як прийнято вважати в сучасному суспільстві. Зрозуміло, рішення віддавати малюка в садок чи ні, будуть приймати самі батьки виходячи з їх бажань, світогляду, сімейних обставин і матеріальних можливостей. Але тим мамам, які твердо вирішили виховувати своє чадо вдома, можливо, буде цікаво дізнатися, як інші жінки виростили діток без садочка. Дві мами з Кишинева з радістю поділилися з нами своїм досвідом.

Євгенія Бартенєва, мама двох доньок:

Зараз моїм дочкам 8 і 11 років, і вони обидва виросли без дитячого садка. Рішення не віддавати дітей в садок спочатку, як такого, не було. Просто кожен день я бачила, що потрібна дитині, що ми щасливі разом (не дивлячись на втому, хронічний недосип і т. д.), і я не бачила жодної причини відокремлювати доньку від себе на цілий день. Навіщо? Поступово приходила впевненість, що це правильно в моєму випадку. А уже з другою донькою я не сумнівалася, що в садок ми не підемо.

Протягом цих кількох дошкільних років ми постійно проводили час на прогулянки в Ботанічному саду, на джерелі в Долині Троянд. Діти росли в спілкуванні з природою, бігаючи босоніж і придумуючи сотні ігор (будувати греблю, спостерігати за жабами, ліпити з глини та ін). Розвиваючими іграми я теж користувалася. Але дітки різні. Старшій було цікаво все: досліди, будівництво замків, логічні ігри, а молодша більше цікавилася ляльками і нарядами. Ще я робила акцент на розвиток фізичної дівчаток: з раннього віку у них були ролики, ковзани, велосипеди, лазіння по деревах і дитяча йога. Коли ж настав час готуватися до школи, ми пішли в «Любознайку». Там чудові вчителі, професіонали своєї справи, які з любов’ю дають дітям необхідні знання, прищеплювати інтерес до навчання.

Незважаючи на те, що дочки росли без дитячого колективу, в школі серйозних проблем з однолітками у них не було. Було здивування і розчарування, коли вони зіткнулися з тим, що в класі якісь діти обзиваються або б’ються. Доньки мене запитували: чому ця дівчинка обзивається, яке право має цей хлопчик штовхати кого-небудь? Я намагалася пояснювати як можна детальніше, заглиблюючись в такі теми, як пристрій світу, соціальне середовище, інститут родини і т. д. Ці розмови їм дуже допомогли. Мої дочки, звичайно ж, уникають товариства грубуватих однолітків, але не відчувають до них агресії і не хочуть відповідати тим же.

До речі, з часом у мене з’явилися знайомі, які, так само як і я, ростили своїх дітей самостійно. І вони теж жодного разу не скаржилися, що в свій час не віддали малюків у дитячий садок!

Марина Баннікова, мама трьох дітей:

У мене троє дітей. Старшої дочки Аліси 6 років – вона виросла без дитячого саду і зараз вже йде в школу, середньому синові Ярославу майже 3 роки, молодшому Данилу — 10 місяців. Чому я не хотіла віддавати їх в садок? Тому що діти в саду часто хворіють; тому що одному вихователю складно протягом дня слухати і чути кожного дитини; бо вдома я можу контролювати харчування моїх дітей, бо я готова багато витерпіти від моїх дітей, у тому числі розмальовані стіни і бардак; тому що я вважаю, що в ранньому віці прагнення до зайвої дисципліни – зайве; тому що я банально боюся за свою дитину, коли він знаходиться в чужих руках. Я не хочу стресів, плачу і розладів.

З усіма своїми дітьми я займаюся самостійно. Аліса будинку навчилася читати і рахувати. Ми навчалися, граючи, орієнтуючись на її бажання. Роздруковували багато завдань з інтернету, дивилися навчальні відеоролики. Крім цього у нас вдома багато книг, і кожен вечір ми читаємо казки. Ходили і на розвиваючі заняття в спеціалізовані дитячі центри.

Якщо говорити про соціалізації, то в нашому домі часто бувають гості, тому остраху людей у дітей не було і немає. Та й компанію для ігор можна знайти всюди: у дворі, на ігрових майданчиках, каруселях. Поки, озираючись назад, я не шкодую про прийняте рішення виховувати дітей вдома самій, але це нелегко, погоджуся. Поки у мене була одна дочка, я встигала навіть підробляти трохи, зараз на себе часу майже не залишається. На щастя, матеріальне становище дозволяє мені не виходити на роботу, сім’ю всі ці роки забезпечує чоловік.

Як виростити дитину вдома? Мені допомогла книга Юлії Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як?». Друге, що потрібно зробити після прочитання книги) — позбутися від почуття провини перед дитиною. Третє — дати йому свободу вибирати. Рідше вимовляти категоричне «ні», шукати альтернативу завжди. Любити і жаліти іноді себе. Планувати день. Спрощувати життя і не боятися безладу. Довіряти і дозволяти дітям допомагати. І не соромитися просити допомоги у близьких.