Так чи насправді потрібен дитячий садок дитині, як прийнято вважати? Поради психолога

Так чи насправді потрібен дитячий садок дитині, як прийнято вважати? Поради психолога

У сучасному суспільстві прийнято віддавати дітей в дитячий сад. Незважаючи на те, що ще зовсім недавно такого інституту просто не існувало (діти до семи років виховувалися винятково в сім’ї), сьогодні більшість мам просто не мислять своє життя без дитячого дошкільного закладу. Це й зрозуміло: коли малюк щодня ходить в садок, у мами з’являється багато вільного часу для роботи, хобі, домашнього господарства і саморозвитку. Тим не менш, з кожним роком серед сімей з’являється все більше противників дитячих садків, які вважають, що від цього закладу більше шкоди, ніж користі. В першу чергу для дитини.

Особисто я перший час просто інтуїтивно не хотіла віддавати сина в дитячий сад. Але потім я почала сумніватися: а раптом це насправді потрібно, раптом малюкові буде не вистачати спілкування з дітьми, раптом в саду він придбає цінні навички самодисципліни, організованості, взаємодії з колективом. І я вирішила поекспериментувати. Ми живемо за містом, і адміністрація дитсадка легко дозволила мені приходити з сином в молодшу групу кожен день на одну годину (поки дітки гуляють на вулиці або займаються творчістю в групі). Серафиму було тоді рік і п’ять. Зрозуміло, в цьому віці садок дитині в принципі не потрібен, але через особливості характеру і темпераменту мого малюка я порахувала, що нові враження підуть йому на користь, тим більше, що у нас тут немає дитячих майданчиків, развивашек і дитячих ігрових центрів.

Загалом, кілька разів на тиждень ми приходили до діток в гості. З нас не брали за це ні копійки. Я ніколи не полишав синочка в садку одного, була поруч з ним весь час. Ми грали з діточками, малювали – не робили нічого «надприродного», просто спілкувалися з іншими малюками. Так тривало два місяці. Після цього у мене відпало всяке бажання в майбутньому водити в садок своєї дитини.

По-перше, два рази за цей час Серафим захворів, незважаючи на те, що він загартований хлопчик і хворіє дуже рідко. Перший раз у нього була пухирчатка (щось схоже на вітрянку), другий раз – бронхіт, після якого син відновлювався півтора місяця. Цими вірусними захворюваннями мій дитина заразилася в дитячому садку, тому що постійно хтось з групи чимось хворів (батьки приводять дітей у садок і з температурою, і з соплями, і з кашлем).

По-друге, я була вражена тим, як виховательки і няні звертаються з дітьми. Крик, особисті образи, брутальність, глузування, а пару раз я бачила, як особливо неслухняних хлопчиків вихователька брала за шкірку. У дитячому садку таке ставлення – норма, оскільки вважається, що дітей багато, і будувати їх можна тільки грубими методами. Це щоб мою дитину якась чужа жінка принижувала, незрозуміло як виховувала і незрозуміло чому вчила? Ні, я не для того народжувала сина, щоб завдати йому таку долю.

Ви скажете, що справа в конкретному саду, що є хороші вихователі та приватні садки. Так, Ви праві. Але звідки Ви знаєте, що насправді відбувається саме у Вашій групі? Адже ви не присутні там щохвилини. Батьки не бачать багато чого, тому що їх просто немає поруч. Хоча, бути може, для багатьох мам і тат саме такий метод виховання є прийнятним, я не знаю. Приватні сади – так, є хороші, де, наприклад, дотримуються принципів вальдорфської педагогіки. Туди б я, може, не на повний день віддала свого малюка, але не у всіх сімей є можливість відвідувати приватний сад (з фінансової точки зору і з точки зору віддаленості дошкільного закладу від будинку).

Але якщо так задуматися: ось мій дитина, якого я дуже люблю і якого знаю краще, ніж будь-яка сама чудова вихователька світу. Чому він, маленький, повинен п’ять днів на тиждень, 8-10 годин на добу (тобто більшу частину свого життя!) проводити не в родині, а з чужими людьми в чужому місці?! Чому я, мати, повинна довірити виховання своєї дитини комусь? Адже від виховання залежить дуже багато чого в житті. Які цінності прищепить дитині «тітка» з дитячого саду, чи буде він бачити в ньому особистість або одного з 25-ти таких «клієнтів». Наскільки дбайливо вона буде ставитися до його талантам і особливостям, щоб не затоптати і не придушити їх?

Олена Данилова, відомий фахівець з раннього розвитку, мама п’ятьох дітей з Росії, на своєму семінарі в Кишиневі сказала про дитячому садку приблизно так: «Коли дитина підростає, батьки обурюються: в кого він такий! У кого-кого? В тьотю Мотю з дитячого саду. Я не вірю, що мама до трьох років не може не вийти на роботу. Я не вірю навіть, що мама до п’яти років не може не вийти на роботу. Навіщо народжувати дитину, якщо Ви не хочете ним займатися?»

Так чи потрібен дитячий садок дитині, як прийнято вважати? Щоб остаточно розібратися в цьому питанні, я звернулася до професійного дитячого психолога Тетяни Козман.

Тетяна, так необхідно дитині відвідувати дитячий сад, як це прийнято вважати в сучасному суспільстві? Чи, може, садок потрібен більше мамі, яка хоче вийти на роботу?

Щоб навчити дитину спілкуватися з різним типом людей, навчити вирішувати життєві завдання, ставити і досягати власні цілі, йому необхідний дитячий колектив, колектив однолітків. Буде це дитячий садок, развивашка, спортивна команда чи інший колектив — це вже питання можливостей батьків і індивідуального розвитку дитини. Бажано, щоб колектив складався не менше, ніж 10 дітей. Тоді у дитини буде можливість познайомитися з різноманітністю характерів людей, отримати власний досвід спілкування (як позитивний, так і негативний), засвоїти різні варіанти встановлення контакту, збільшити способи досягнення цілей.

Якщо мама вирішує не віддавати малюка в дитячий сад, потрібно їй робити щось особливе, щоб заповнити «прогалину»?

У дитини настає момент розвитку, коли йому необхідно відокремитися від матері і почати самостійно розвиватися та будувати відносини. А зробити це він може тільки в середовищі однолітків. Якщо мама вирішила не віддавати дитину в дитячий садок, їй бажано знайти альтернативу дитячого колективу, щоб соціалізувати малюка, тобто навчити взаємодіяти з іншими людьми.

Зараз багато мами віддають дітей в дитячий сад все раніше і раніше, не чекаючи не те що трьох років, але і двох. Чи це Не надто рано? Скільки років дитині все ж необхідно провести вдома, з мамою, а не з чужими людьми?

Бажано, щоб дитина провів з мамою 2-2,5 року. До цього віку він краще сприймає інформацію (про світ, про людей) від мами, а не від чужого дорослого; до 2,5-3 років психологічна зв’язок «мама-дитина» дуже тісний, і деяке порушення цього зв’язку може спричинити за собою труднощі в психічному, а іноді й у фізичному розвитку дитини.

Якщо Ви вирішили виховувати дитину без дитячого садка, бути може, Вам буде корисний досвід мам, які вже успішно пройшли через це. Читайте статтю про те, як виростити дитину без садочка — поради мам.