У цій статті ви дізнаєтеся:
- Стандартне тлумачення терміна «виховання»
- Етимологія терміна і його смисли;
- Правильний підхід до виховання і мудрість царя Соломона
Ну, не для кого ні секрет, що всі ми дуже любимо, і вважаємо своїм життєвим обов’язком виховувати своїх дітей, чоловіків, дружин, братів, сестер. Деякі примудряються виховувати навіть своїх батьків. І це тільки споріднена частина людей, які нас оточують. А є ще й соціальна частина – друзі, знайомі, колеги, сусіди та їхні діти, продавці в магазинах, водії та кондуктори міського транспорту і так далі. Так, список виходить дуже значний! Але першочергове і найбільш важливе в ньому, напевно, виховання у колі своєї сім’ї, тобто виховання своїх дітей (хоча, може бути, хтось і вважає за потрібне в першу чергу займатися виховання навколишнього їх соціуму!). Та й фраза «виховання» все-таки у більшості людей асоціюється з дітьми.
Отже, кого нам необхідно виховувати ми начебто визначилися. Але що це за слово таке «виховувати», «виховання», чи правильно ми його трактуємо!? Давайте, спробуємо розкласти все по поличках, хоча б у нас в голові, а чи варто це все застосовувати у своєму житті кожен вирішить для себе самостійно.
Для початку варто звернутися до літературних джерел. Якщо звернутися до словників, то вони дають чіткі инструктирующие нас ухвали. І ретельно їх, вивчивши, можна вивести наступне значення.
Виховання – це систематичний процес впливу на людину, протягом якого створюються умови для розвитку і саморозвитку цієї ж людини (ну, на якого виявляється вплив), освоєння їм самим соціальних норм життя і життєвих цінностей, встановлених тим же самим соціумом.
Невихованих потрібно виховувати!
Соціум встановлює рамки, в яких виявляється «виключно сприятливий» вплив на особистість. Особистість піддається впливу, погоджується з рамками (адже на неї, на особистість, виявляється вплив). І ось воно, диво – особистість стала вихованої! Так і хочеться перефразувати улюбленого мультиплікаційного героя, Чебурашку: «Ми виховували, виховували і нарешті, виховали! Ура!».
А далі виходить так, що якщо людина ввібрав, звик, прийняв або смирилсяс рамками і нормами, то він і дотримується їх далі по життю, і для соціуму він «вихований». Але якщо людина, з часом (по завершенні виховного процесу), все-таки опирається ним, тоді він з категорії вихованих переходить у категорію невихованих, а значить терміново треба знову займатися його вихованням.
Соціум і близькі завжди будуть ретельно стежити за особистістю, щоб вчасно втрутитися в усі необхідні процеси. Смішно і дико, правда! Можна навіть провести якусь паралель між людиною і шматком металу (вибачте за грубість). І на людину і на метал проводиться постійний вплив. З людини в результаті повинна вийти Особистість, а з металу – деталь. Істотна різниця в тому, що чоловік живий, емоційний, натхнений. У металу ж душі немає. Так, різниця суттєва, а ось метод досягнення бажаного результату один і той же – вплив – ламаємо, точим, стругаем, пиляємо… На жаль, дуже багато людей, які керуються вищезгаданим визначенням терміна «виховання». І це точка зору «словників».
Дотримуючись порад словників…
Є й інша точка зору: давайте ж з’ясуємо, який етимологічний сенс закладений у слові «ВИХОВАННЯ». Воно походить від дієслова «виховати», який в свою чергу складається з словотвірної префікс «вос» основи «живити». Загальним прототипом значення даної приставки «вос», є – підйом, вчинення. Значення слова «живити» – це годувати, забезпечувати, а якщо в сенсі тривалого або постійного почуття, то відчувати. Це те, що стосується етимології слова. Тобто, вчинення годування і постачання знаннями та навичками в моральному, етичному, духовному, фізичному змістах і аспектах життя, а також підняття (підвищення) потреби до тривалого, а краще до постійного випробування потреби в даному процесі.
Якщо спростити, тоді це означає, що нам на стільки, якісно і ефективно треба виробляти «підживлення» дитини знаннями, щоб надалі виробилася постійна потреба в отриманні цих знань. І надалі, не залежно від віку, наш «малюк» вже самостійно шукати джерела живлення і підживлення новими знаннями та навичками, виходячи з виникаючих у нього, потреб, які в свою чергу будуть складатися із його захоплень, професійних потреб і, зрештою, простої цікавості. Якщо ще простіше, то можна сказати так: виховання – це прищеплення дитині потреби виховувати самого себе постійно, все його життя.
Навіть постарівши не зійде з нього
Ви думаєте, яке усвідомлення і сприйняття терміна «виховання» буде для нас, батьків, найбільш ефективним і гармонійним. Навіть цар Соломон казав: «Виховуй юнака у відповідності з його шляхом, навіть постарівши не зійде з нього». Значить, виховувати дитини у відповідності з її прагненнями, характером, здібностями і зацікавленістю, тобто «відповідно до його шляхом».
Виховання тут не є засіб, а ні що інше – як мета! І ставши на шлях, «його шлях» виховання і самовиховання «юнак» буде продовжувати рух по цьому шляху все життя «постарівши і не зійде з нього». І ні в якому разі ми, батьки, не повинні зумовлювати значення і місця нашого юного людини в цьому світі, керуючись нашими амбіціями, нереалізованими цілями, мріями. Це є груба помилка!
Ставши на шлях виховання самого себе наш «юнак» самостійно визначить своє місце і призначення. А визначенням якості нашого виховання стане той факт, що, придивившись до нашого «дозрілому юнакові», ми побачимо, як він продовжує самостійно себе виховувати, продовжує змінювати себе на краще, продовжує зростати духовно і морально і найголовніше (на певному етапі свого життя) передає навички новому поколінню.
Тоді ми як батьки, можемо сказати, що ми досягли колосального успіху! Звідси випливає, що і батькам необхідно йти по шляху виховання себе. Нам терміново необхідно повернутися на наш шлях виховання, адже багато хто так зосереджені на вихованні іншої людини, що давно вже забули про себе і не помічають, і не хочуть визнавати той факт, що і не можуть ні чого вже виховати.
Мораль така: «виховуй дитину згідно шляху його, так щоб постарівши, не з бився з цього шляху» не забувай і виховувати себе, щоб не зійти зі свого шляху!
Я бажаю кожному з Вас досягти величезних успіхів у вихованні Ваших дітей і Вас самих. Бо немає для дитини більшого Бога, ніж його Батько!