У цій статті ви дізнаєтеся:
- Визначення перехідного віку;
- Як на дитину позначається період перехідного віку;
- Ситуація очима батьків;
- Як батькам варто поводитись у цей період.
Перехідний вік. Дуже хитромудра словосполучення. Від чого до чого переходить це вік, і в якому віці настає цей перехід. Можна сказати, що це певний відрізок часу на діапазоні формування особистості? Так філософствувати можна до нескінченності, можна взагалі дійти висновку, що у чоловіків все життя-це перехідний вік, а у жінок це періоди усвідомлення самої себе на кожному життєвому етапі (жарт).
Але наука Психологія дає нам визначення що, перехідний вік – це період переходу підлітка з дитинства у доросле життя. Настає він в період з 10-11 років і триває до 15-17 років. Часові межі дуже індивідуальні. І ще дуже важливо, що цей часовий діапазон співпадає з пубертатным періодом – періодом статевого дозрівання (в середньому починається в 12-14 років, а закінчується у 18-20 років, межі так само дуже індивідуальні).
Як Ви помітили, визначення перехідного віку ще охоплює і поняття «підліток», тобто конкретний період життя «молодої людини» перед вступом у доросле життя, коли він вже не дитина, але ще і не дорослий. Цей період поділяється на молодший підлітковий вік (11-14 років) і старший (15-17 років). Прошу зауважити, що в повсякденному житті всі ці етапи, як правило, об’єднуються за замовчуванням, і якщо про дитину кажуть «він же підліток, що з нього взяти» або «це все перехідний вік», або «це просто пубертатний період» мають на увазі одні і ті ж проблеми. Але я спеціально хотіла б їх розділити, щоб краще розібратися: що ж відбувається з дитиною в цей «чарівний» віковий період.
Почуваємося по-різному, але «переходимо» разом
Виходить, що на «ще вчорашнього» дитини практично відразу звалилося відразу дві хвилі: хвиля соціально-психологічного становлення (формування) і хвиля статевого дозрівання. Кожна з цих хвиль несе в собі природні перетворення, що мають як позитивні, так і негативні ефекти. До «побічних» (негативним) ефектів можна віднести підвищену емоційну збудливість і гормональні сплески, які часто супроводжуються больовими відчуттями. І навіть якщо останні два чинники мають мінімальні прояви (що зустрічається іноді), то в будь-якому випадку, це дуже важко для дитини (зараз та надалі я буду мати на увазі під словом «дитина» дитини-підлітка) у всіх відносинах. Здається, варто розглянути цей період і очима дитини, і очима дорослого.
Дитина
Дитина усвідомлює, що він вже «багато» знає, вміє. Він в змозі сформувати власну думку про що-небудь, він здатний аналізувати, що відбувається і досить таки не погано (але відповідно до його віком). І, врешті-решт, у нього з’являються власні бажання та побажання, ну наприклад, самостійно розпоряджатися своїм вільним часом. Все це, з притаманною ще дитячою безпосередністю, дитина демонструє навколишнього світу і батькам зокрема. Варто зазначити, що процес дорослішання ускладниться ще й тим, що «дитинство» відпускає дуже повільно. Воно повільно і неохоче спочатку відходить на другий план, а потім в минуле, нібито попереджаючи: не квапся дорослішати, бути дорослим нелегко. Демонстрацію навичок, знань, здібностей і бажань навколишній соціум зустрічає радісно і дає зворотний зв’язок: молодець, ти на правильному шляху!
Батьки
А що ж батьки! Що відбувається з нами – батьками в цей «чарівний» період становлення особистості наших дітей!? Ми, спілкуючись зі своїми дітьми, помічаємо все вищезазначене і те, що найчастіше проявляються протести, емоції змінюються блискавично… Осяяння настав, і нам стало зрозуміло, що ось воно диво – наш дитина дорослішає! Тобто наше «сонечко», наш «дитинча» готується стати з нами на рівні.
Як батьки обламують крила
Ключове слово тут «готуватися». Так, так він тільки готується і про це багато батьків забувають. І дуже важливо визначити, в яких аспектах він (дитина) має намір здійснити це рівність. Звичайно ж, мова йде в першу чергу про етичне та соціальну рівність, а моральне та матеріальне рівність будуть затребувані набагато пізніше, в період старшого підліткового віку. А зараз це лише заявка на квиток на поїзд, який переміщує у доросле життя. І ось саме зараз дуже важливо проявити, відшукати в своїх надрах, запозичити, якщо у самого немає (кожному своє), МУДРІСТЬ у всіх її проявах. Адже відбити бажання легко.
Що ж відбувається далі? Далі, ми «на радощах» йдемо по шляху «ламання дров» і «відбивання бажання», а через тривалий час, ми таки кусають собі лікті. Ми навіть і не замислюємося, як треба все організувати. У нас все легко і просто. Хочеш бути дорослим? Так, будь ласка. Хочеш бути самостійним? Так, будь ласка. І так ми скрізь «тикаємо» дитині його дорослішанням, але тільки в тих випадках, коли нам це треба. Тобто ми користуємося ситуацією дорослішання в своїх інтересах і про інтереси підростаючої ми пам’ятаємо менше всього. Хіба не егоїстично з нашого боку? Пройде час, і ми потім самі ж скажемо: «ну і егоїст ж ти», а хіба це не ми власним прикладом показали, як бути таким. Дитина не випадає з реальності і деколи він розуміє, що йому слід було б вчинити інакше, але він навіть сам собі не може пояснити, що ж їм керувало в певний момент. А їм керувало його підсвідомість.
Що взяти з батьків
Найважче для батьків у цей період прийняти і усвідомити те, що як колись вже не буде, час рухається вперед і дитина дорослішає. Важко зберегти свій авторитет в його очах, адже він багато вже бачить, розуміє і зіставляє факти. І дуже важливо батькам не впасти в бруд обличчям, відстоюючи свою правоту, авторитарність і беззаперечне виконання вказівок.
Саме на цьому етапі розвитку дитини і проявляється наша справжня батьківська любов. Адже багато негативний ми провокуємо самі. Ми готові на рівних розділити з ними праця, обов’язки, відповідальність. Але ми не хочемо на рівних розділяти з ними бажання самостійно розпоряджатися вільним часом, самостійно вибирати собі заняття і захоплення, самостійно визначити переваги. Мало того, ми навіть і не намагаємося поважати їх вибір, нехай він ще й на половину дитячий, але це їх вибір!
І коли дитина бачить і усвідомлює всі ці суперечності у відносинах, тоді-то і починається той самий «підлітковий бунт». А ми так засліплені своєю правотою, і не помічаємо деколи того, що ми вийшли на стежку війни…. Тільки воюємо з ким? Подивіться! Наші діти – це наша проекція, це ми! Виходить, ми самі себе душимо, картаємо, вбиваємо, самі себе ставимо на коліна, самі себе караємо, самі себе розчаровуємо….
Мабуть, підлітковий вік, це найскладніший етап, під час якого так легко увійти в конфлікт з дитиною і втратити з ним контакт. А адже підтримка «значимих» і рідних дорослих, як і раніше, дуже необхідна, навіть більшою мірою!
Вихід в повазі
Вихід є. Просто треба до усвідомлення і прийняття ситуації додати ще й повагу. Не просто як таке, а повага до її праці і старанням, хай на наш погляд вони й безглузді. Повага до вибору дитини. Повагу до його інтересам і бажанням. Просто поважати дитину як самого себе. Виходить якесь правило рішення «підліткових проблемок» = ОПУ (Усвідомити. Прийняти. Поважати.).
Це важкий період. Розуміння і правильне виховання набувають у підлітковому віці особливе значення. Але, якщо мотивувати, навчати, навчати, долучати через призму поваги та любові, тоді і море по коліно. Так, вони отруйні, невгамовні, вибухові, бунтівливі, однаково готові і до ненависті і до любові! І це прекрасно. Це наші «душі», наші «серця», наша «життя». Це наші підростаючі діти!
Любові Вам і Поваги!
Висловлюю подяку автору книги «Винні зірки» Дж. Гріну, яка надихнула мене на написання цієї статті.