Життя слухала, як їй скаржиться Смерть, і посміхалася. Та прийшла в гості без запрошення, і Життя подумувала, як випровадити непрохану гостю, при цьому не образивши.
Смерть
– Ну чому мене бояться?! Що в мені такого страшного! – обурювалася Смерть. – Ось Любові класно, про неї пишуть вірші, та ще які гарні! Захоплюються, обожнюють.
– Гаразд, не перебільшуй, і якщо чесно, то про тебе теж і вірші пишуть, і детективи, – заперечила Життя.
– Але коли я приходжу, всі плачуть! – не зупинялася Смерть.
– І від Любові плачуть, не менше, ніж від тебе. Від Любові порятунку немає, а деякі від Любові до тебе біжать.
– Ну добре, – пішла на компроміс Смерть, – може, зробиш, щоб я для всіх була легкою? Наприклад, закрив очі – і все закінчилося.
– Е ні, люба, тоді всі до тебе побіжать, баланс порушиться. А мені що потім робити? – залишалася невблаганною Життя. – Так що давай зберися, не розпускай нюні і пишайся тим, що тебе всі бояться.
– Та куди я дінусь, – відповіла Смерть. – Ну, може, хоч мій імідж поміняєш: замість коси і чорного плаща з капюшоном, наприклад, буду приходити з букетиком в рожевому платтячку.
– Так, годі фантазувати, не порушуй гармонію в природі, зараз все так, як повинно бути, – підсумувала Життя.
Біль
– Ой, а хто це до нас завітав? Невже Біль? Теж, як і Смерть, ти будеш скаржитися, що всі тебе бояться? – запитала Життя.
– Ні, – відповіла Біль, – я провела сьогодні чудовий день.
– Правильно було б сказати «замучительный день», – саркастично зауважила Смерть і додала, звертаючись до Болю:
– Що, багато сьогодні людей мучила, винахідлива ти наша?
– Так, я люблю бути різною, – надихнулася Біль, – можу бути гострою, різкою, виснажливої, виснажливої, ноюще-ріжучої, пекущей, колючий…
– Вистачить, – не дала закінчити Смерть, – навіть мені трохи страшно.
– Дійсно, визволи нас від своїх характеристик, – підтримала Життя.
– А як же популярна нині фраза: «життя – біль», хіба не чули? – увійшла у смак Біль. – Мене хочуть бачити поруч з тобою, Життя.
– Не чула і чути не хочу, навіть не мрій, – обложила Життя і продовжила:
– У тебе, Біль, інше завдання – вказувати людям на їхні помилки і давати час подумати, як їх виправити, і ти не вічна, як я.
Надія
Біль пішла, і їй на зміну прийшла Надія.
– У тебе сьогодні очі дитини, – зауважила Смерть.
– Так, ці очі особливі, їх не можна не помітити. Вони чисті, ясні, в них живе щирість і космічна глибина, – погодилася Життя.
– Сьогодні я прошу тебе, Життя, бути зі мною, – попросила Надія. – Вибач, Смерть.
– Ти завжди просиш Життя бути з тобою, навіть коли у тебе очі старого, – образилася Смерть, – а мені дістаються тільки безнадійні!
– Не гнівайся, Смерть, мені важче, ніж тобі, – відповіла Надія, – я можу тільки просити і не знаю, що буде зі мною Життя, чи ні…
Віра
– Так ви змовилися! – обурювалася Смерть, коли після Надії прийшла Віра. – Життя, це ти все підстроїла?
– Ти перебільшуєш мої можливості, Смерть, я б хотіла, щоб у кожного були Віра і Надія, але вибір, на мій жаль, робить сама людина.
– Іноді людям простіше жити без мене, – підтвердила Віра.
Любов
З’явився промінь світла – і в кімнату впурхнула Любов. Яскраво сяючи, вона затьмарювала всіх.
Смерті довелося відсунутися, Життя привітно посміхнулася нової гості.
Але раптом згасло світло, настала непроглядна темрява – і поповз мерзенний судомний холод. Це прийшов Страх, і Любов втекла.
– Ти слабка, – кричала навздогін Любові Смерть.
– Вернися, ти мені потрібна, – тихо шепотіла Життя.
– Я тобі допоможу, – вмовляла Віра.
Страх реготав і володарював, підморгуючи Смерті, як давній подрузі.
Надія благально дивилася на Віру, і та заговорила:
– Страх, ти не такий сильний, яким намагаєшся здаватися. Подивися на немовлят, вони про тебе навіть не знають.
– Це поки вони не виростуть, – захищався Страх.
– Ти безсилий, коли людина розуміє, що боятися безглуздо.
– Я допомагаю людям не наробити дурниць, уберегаю їх від помилок, – не здавався Страх.
– Коли є Любов, помилки бути не може.
Кімната знову осяялася яскравим світлом. Це повернулася Любов, вона просто відійшла за Щастям. Вони повернулися разом – Любов і Щастя.
Страх відразу знітився і зник, за ним поспішила Смерть – їй стало незатишно у цій компанії.
Життя
Життя залишилася одна. У неї були свої особливі відносини зі Смертю.
До Смерті всі ставляться по різному, але ніхто не дозволяє собі нехтувати нею. А до Життя багато ставляться легковажно і часто зневажливо.
«Життя навчило, забавно виходить, – подумала Життя, – адже я нікого не вчу, кожен сам вибирає свій життєвий шлях. А коли люди довіряють зробити вибір за себе, вони починають скаржитися, що я їх чомусь там вчу. Деякі навіть дякують за ці придумані уроки. Я не проти, щоб до мене ставилися легко, так і повинно бути. Тільки нехай в цій легкості присутні Віра, Надія і Любов. І трохи Страху також не зашкодить. Ще я терпимо ставлюся до Болю, але багато часу проводити з нею не хочу, та й не буду. Але є моменти, коли я хочу просто бути – і це найпрекрасніші моменти. Я наповнюю собою все живе, з кожною миттю даруючи усвідомлення сенсу існування світу… Ого, куди мене занесло!»