Незвичайна риба, що мешкає в Мексиці, може допомогти знайти пояснення, чому деякі люди схильні до переїдання і, як наслідок, ожиріння. Дослідники з США з’ясували, що мексиканська печерна риба генетично запрограмована мати вражаючий апетит таким же чином, як і огрядні люди з спадковим ожирінням.
Сліпі риби-альбіноси мексиканські тетри (Astyanax mexicanus) мешкають у віддалених печерах на північному сході Мексики, де їжа з’являється приблизно один раз в рік, як правило, її приносять повені.
За сотні тисяч років печерні риби пристосувалися до темряви, позбувшись від очей (у більшості особин вони в принципі відсутні як орган), а також навчившись протистояти голоду обжерливістю в часи достатку. Саме жадібність в такі періоди і дозволяє рибі вижити в суворих умовах тривалого голодування, повідомляють вчені.
Розуміння того, як ці істоти еволюціонували, щоб залишатися вгодованими завжди, допоможе експертам з’ясувати, чому деякі люди страждають ожирінням.
“Всі ми знаємо, що у кожної людини свій метаболізм, і кожному необхідно різну кількість їжі для того, щоб набрати вагу, – розповідає професор Кліффорд Тэбин (Clifford Tabin), провідний автор дослідження з Гарвардської медичної школи. – Робота з печерними рибами показує, як і чому в природному середовищі існування розвинувся особливий метаболізм. Деякі з механізмів, що обумовлюють роботу організму риб, можна використовувати для розуміння людського метаболізму і здоров’я”.
Як і у людей з спадковим ожирінням, у більшості мексиканських тетр були виявлені мутації в гені MC4R, який відповідає за регуляцію апетиту.
Ген регулює вироблення лептину — гормону, переважної апетит і вироблення інсуліну в людському мозку. В лабораторних умовах миші, позбавлені MC4R, почали страждати ожирінням і мучилися постійним голодом.
Випробування показали: після двох місяців без їжі печерні мексиканські тетри втрачали в два рази менше ваги, ніж інші особини того ж виду, що живуть над землею і не володіють цією незвичайною мутацією. Після трьох місяців голоду печерні риби все ще були живі й здорові, а ось їх поверхневі побратими почали вмирати.
“Печерні риби дуже, дуже товсті, прямо-таки жирні порівняно з живуть біля поверхні побратимами, – пояснює співавтор дослідження доктор Ніколас Ронер (Nicolas Rohner). – При цьому поводяться вони досить активно, просто їх метаболізм значно уповільнений”.
Дослідники вважають, що мутація в гені MC4R досить вигідна з точки зору виживання: здатність споживати багато калорій відразу, а потім довгий час зберігати їх у вигляді жиру могла стати вирішальною.
Доктор Ронер зазначив, що ще до сучасної епідемії ожиріння люди як вигляд були дуже товстими. Однак це ніяк не пояснювався з точки зору еволюції.
“Розуміння того, як печерні риби набирають вагу, а потім повільно його скидають, допоможе нам в кінцевому підсумку зрозуміти, як це робимо ми, – упевнений учений. – Мабуть, саме наша еволюційна історія винна в тому, що ми постійно повинні боротися з бажанням поїсти жирного або солодкого. Однак, використовуючи печерну рибу в якості модельної системи, в один прекрасний день ми знайдемо спосіб протистояти цьому бажанням”.
Група вважає, що є й інші гени, які обумовлюють невгамовний апетит печерної риби в часи достатку, так як MC4R не може повною мірою пояснити це явище, а також незвичайно жирну печінку тварини.
Зараз дослідницька група спантеличена пошуком інших генетичних мутацій, які можуть обумовлювати взаємозв’язок між ожирінням і хворобами.
Дослідження опобликовано в журналі PNAS